Ми­стец­тво Вікто­ра Гроз­но­го відно­сить­ся до ми­стецтва "чи­стих сер­де­ць" - так ска­зав би свя­ще­ник, "наївних" - ка­жуть ми­стец­т­во­знавці. "Маргіналь­ни­ми" вва­жа­ють їх соціоло­ги. “Інсит­ни­ми” на­зи­ва­ють пси­хо­ло­ги. Са­модіяльні - відме­жо­ву­ють­ся від них про­фесіона­ли. До фольк­ло­ру відно­сять їх куль­ту­ро­ло­ги. "Аут­сай­де­ра­ми" іме­ну­ють соціальні працівни­ки у Європі. "Приміти­ва­ми" дов­го на­зи­ва­ли їх дослідни­ки з істо­рич­ним ми­слен­ням.

Віктор Ти­мофійо­вич Гроз­ний на­ро­ди­вся 16 ли­сто­па­да 1925 ро­ку на ху­торі Зе­ле­ний Вільнянсь­ко­го рай­о­ну За­порізь­кої об­ласті. Як пи­ше в спо­га­дах ху­дож­ник: «з моїми зо­ло­ти­ми бать­ка­ми я мав неза­бутні най­кращі ро­ки мо­го ди­тин­ства. Був один у них, мій та­то мав гар­ну ха­ту і сад з ву­ли­ка­ми. Я виріс на ме­ду і фрук­тах, ло­вив ри­бу і роз­во­див го­лубів – і так я про­во­див 17 літ з моїми до­ро­ги­ми бать­ка­ми на ху­торі Зе­ле­ний в Україні…». На жаль, щас­ли­ве жит­тя бу­ло пе­ре­рване ІІ Світо­вою війною, що прий­ш­ла на українсь­ку зем­лю у 1941 році та при­нес­ла із со­бою ве­ли­чезне го­ре. Во­се­ни 1943, під час відсту­пу, німе­ць­ка оку­паційна вла­да по­гна­ла чо­ловіків у Німеч­чи­ну, а після пе­ре­моги над на­циз­мом до­ля роз­ки­да­ла їх по усіх усю­дах. Віктор Ти­мофійо­вич опи­ни­вся аж у Ав­стралії. В Сіднеї по­чав вчи­ти­ся ма­лю­ва­ти.
Тво­ри Вікто­ра Гроз­но­го на­ле­жать до так зва­но­го наївно­го ма­ляр­ства. Ху­дож­ни­ки цьо­го на­прям­ку ма­ють здатність пе­ре­да­ва­ти на по­лотні без­по­се­редні вра­жен­ня від ото­чу­ю­чо­го світу, яс­кра­во і відкри­то вис­лов­лю­ва­ти у жи­во­писі свої по­чут­тя.
Ба­жан­ня но­вих яс­кра­вих вра­жень по­кли­ка­ло ху­дож­ни­ка у по­до­рож. Він, бу­дучи неба­га­тою лю­ди­ною, спромігся здійс­ни­ти кру­го­світню по­до­рож. «Через 9 місяців по­вер­нув­ся до Сіднею – ду­же за­до­во­ле­ний і ра­дий, що по­ба­чив те, про що лю­ди тільки чи­та­ють у га­зе­тах – у ті ча­си не бу­ло телевізорів…» - так зга­ду­вав В. Гроз­ний про свою по­до­рож. І, звісно, всі вра­жен­ня від по­ба­че­но­го відо­бра­зи­лись на по­лот­нах.
З ча­сом, ху­дож­ник вла­шту­вав­ся до бо­танічно­го са­ду у Сіднеї і «по­лю­бив цю пра­цю на все жит­тя». Нові ро­бо­ти із зоб­ра­жен­ням квітів та птахів по­ча­ли вра­жа­ти гля­дачів.
«По­до­рож як нар­ко­ти­ки, - го­во­рив ху­дож­ник. – Моє ци­гансь­ке жит­тя на­вер­ну­ло на дум­ку поїха­ти на батьківщи­ну, у Зе­ле­ний хутір, на Україну». Та­ким чи­ном, улітку 1988 ро­ку, в За­порізь­ко­му ху­дож­ньо­му му­зеї з’яви­вся несподіва­ний відвіду­вач із Ав­стралії – Віктор Гроз­ний. Зустріч із батьківщи­ною підштовх­ну­ла до рішен­ня по­да­ру­ва­ти на­шо­му му­зею ство­рені за ба­га­то років кар­ти­ни. Тож через 13 років до За­поріжжя при­бу­ло 13 ящиків із кар­ти­на­ми на за­гад­ко­ву адре­су Д.С.К.З.П.К.Ц.Ч.Д.К.У.З.О.Х. му­зей (аб­ревіату­ра озна­чає: Дер­жав­на Служ­ба Кон­тро­лю за пе­реміщен­ням куль­тур­них цінно­стей через дер­жав­ний кор­дон України За­порізь­кий об­лас­ний ху­дожній му­зей).
По­до­лав­ши всі пе­ре­по­ни тво­ри ху­дож­ни­ка у 2001 році по­тра­пи­ли до му­зей­них фондів - всьо­го 321 ро­бо­та. Вже ба­га­то років во­ни ди­ву­ють і ра­ду­ють відвіду­вачів яс­кра­ви­ми фар­ба­ми екзо­тич­ної при­ро­ди. А та­кож за­хоп­лює непро­ста до­ля та­ла­но­ви­тої лю­ди­ни з нев­га­мов­ною вда­чею, яка по­над усе лю­би­ла Батьківщи­ну.