В ко­лекції За­порізь­ко­го ху­дож­ньо­го му­зею зберігається два по­лот­на відо­мо­го ма­риніста Ле­ва Феліксо­ви­ча Ла­горію (1827-1905). Одне з них - “Морсь­кий пей­заж” (1896) з го­лов­ним ла­горієвсь­ким  ге­роєм — мо­рем і про­стим, ха­рак­тер­ним для ав­то­ра, сю­же­том.
Кар­ти­на бу­ла при­дба­на 1980 ро­ку у на­щад­ка ленінградсь­ко­го ко­лекціоне­ра, до яко­го (імовірно) по­тра­пи­ла з по­смерт­ної пер­со­наль­ної ви­став­ки Л.Ла­горіо (1906) в Пе­тер­бурзі.
Перші ху­дожні на­вич­ки (1838-1839) Ла­горіо от­ри­мав у сво­го ви­дат­но­го зем­ля­ка І.К.Ай­ва­зовсь­ко­го. Пізніше він про­до­в­жив своє нав­чан­ня (1843-1850) в Пе­тер­бурзькій Ака­демії ми­стецтв в класі од­но­го з най­к­ра­щих ви­кла­дачів М.М.Во­робй­о­ва. На все жит­тя за­своїв ху­дож­ник ака­демічну шко­лу жи­во­пи­су в май­стер­ності ма­люн­ку, в ком­по­зиційно­му рішенні і в умов­ності ко­льо­ру.
За успіхи в Ака­демії Ла­горіо бу­ло на­дане за­кор­донне відряд­жен­ня. (1853-1860). він знай­о­мить­ся з при­ро­дою Франції, Італії, Швей­царії і при­во­зить на батьківщи­ну близь­ко 30 пей­зажів.
З пер­ших са­мостійних кроків в ми­стецтві, ху­дож­ни­ка ціка­вить усе, що пов'яза­но з мо­рем. Він ба­га­то по­до­ро­жую по рідній країні, відвідує Крим, Кав­каз. Спо­гля­дає, зби­ра­ю­чи краєви­ди і вра­жен­ня, що в по­даль­шо­му доз­во­лить йо­му пи­са­ти ба­га­то­чи­сельні по­лот­на без при­к­мет кон­крет­ної місце­вості. Скоріше за все і на­ше по­лот­но на­пи­сане са­ме так.
З 1864 ро­ку Ла­горіо жив у Пе­тер­бурзі. Відо­мо, що в кінці жит­тя він ба­га­то пра­ц­ю­вав в Фінляндії і Нор­вегії. Мож­ли­во мо­тив “Морсь­ко­го пей­за­жу” навіяний вра­жен­ня­ми від північної при­ро­ди.
Небо зай­має більшу ча­сти­ну по­лот­на. Го­лу­бу­ва­то-сіре, місця­ми блідо-жо­вте від неба­че­но­го за сіри­ми хма­ра­ми міся­ця, во­но темнішає в гли­бині над мо­рем. Жо­вто-сірою стрічкою по­зна­че­на морсь­ка лінія го­ри­зон­ту. Ву­зь­ка сму­га во­ди і ма­лень­кий ко­ра­бель вда­ле­чині да­ють ілюзію ве­ли­ко­го во­дя­но­го про­сто­ру. У центрі, на морській по­верхні, по гребінцям низь­ких хвиль ритмічно “ру­хається” місяч­на доріжка. Улюб­ле­ний мо­тив май­же усіх ма­риністів до­по­ма­гає Ла­горіо утри­ма­ти у рівно­ва­ги всю ком­по­зицію.
Ко­ра­бель і два вітриль­них чов­ни з ледь наміче­ни­ми по­ста­тя­ми лю­дей — ожив­ля­ють, вірніше “на­се­ля­ють” морсь­кий пей­заж. І це ду­же ха­рак­тер­но для Ла­горіо.
Ще од­на особ­ливість ма­рин — май­же обов'яз­ко­ва бе­ре­го­ва кром­ка. В цій ро­боті їх навіть дві. На відда­ле­но­му бе­резі спра­ва рос­линність і спо­ру­ди дані уза­галь­не­но,  тільки ледь виділяється си­лу­ет мли­на. Більш де­таль­но пе­ре­да­ний ближній бе­рег. Тут кущі, каміння, ко­ло­ди, напівроз­би­та боч­ка, ва­лу­ни. Нічний час, але усе доб­ре вид­но. Це на­во­дить на дум­ку — чи не ко­рот­ка це біла ніч? Все ти­хо в при­роді, ледь за­гад­ко­во і хви­лю­ю­чи гар­но.
Ефектне освітлен­ня, місяч­на доріжка, ко­ра­бель, що кли­че за со­бою, таємничість ночі і навіть напівроз­би­тий бо­чо­нок — все це да­ни­на ро­ман­тич­но­му на­прям­ку в ака­демічно­му жи­во­пи­су. І в той же час, спро­ба Ла­горіо при­кра­си­ти обра­ний мо­тив на­дає мож­ливість відне­сти “Морсь­кий пей­заж” до са­лон­но­го (знов же ака­демічно­го) жи­во­пи­су, вель­ми ха­рак­тер­но­го для цьо­го періоду.
М'яка ма­не­ра пись­ма (ли­ше місяч­на доріжка на­пи­са­на пас­тоз­но), чит­кий ма­лю­нок, хо­лод­ну­ва­та га­ма сірих, тем­но-ко­рич­не­вих і тем­но-зе­ле­них тонів — все го­во­рить, що по­лот­но на­ле­жить пен­злю гар­но­го ака­демічно­го ху­дож­ни­ка зі своїм впізна­ва­ним по­чер­ком.

Провідний на­у­ко­вий співробітник
Люд­ми­ла Тра­вень