У 14 столітті, сло­во «ка­ран­тин», у пе­ре­кладі з італійсь­кої, озна­ча­ло «час, що три­ває со­рок днів». Сподівай­мось, що наш ка­ран­тин не бу­де три­ва­ти дов­ше. Але, по­ки ми ви­му­шені роз’єдну­ва­тись фізич­но, за­кли­каємо поєдна­ти­ся ду­хов­но. За­порізь­кий об­лас­ний ху­дожній му­зей про­до­в­жує роз­повіді про кар­ти­ни ху­дож­ників, які зберіга­ють­ся у фон­дах.

За­порізь­кий жи­во­пи­се­ць Ге­оргій Ко­ло­совсь­кий (1913-1988) визна­ний май­стер пей­за­жу. Йо­го творчість охоп­лює знач­ний і важ­ли­вий період у ста­нов­ленні за­порізь­кої пей­заж­ної шко­ли. Два йо­го тво­ри «Ра­нок» і «Ри­ба­ць­ка зо­ря» 1970-х років пре­крас­но ха­рак­те­ри­зу­ють мит­ця.

На­ро­ди­вся він на Ми­ко­лаївщині у місті Пер­во­майсь­ку, де от­ри­мав перші уро­ки ма­лю­ван­ня у іко­но­пис­ця Іва­на Зо­зулі. У 1935 році закінчив Одесь­кий ху­дожній інсти­тут. Йо­го вчи­те­ля­ми бу­ли П.Во­локідін, Т.Фраєрман, А.Шов­ку­нен­ко.

Ве­ли­чез­ний вплив на по­даль­ший твор­чий шлях ма­ла щас­ли­ва зустріч мо­ло­до­го ху­дож­ни­ка звідо­мим пей­за­жи­стом, уч­нем І. Левіта­на, Л. Тур­жансь­ким. Відбу­лась во­на у 1943 ро­ку, в Наль­чи­ку, ко­ли Г. Ко­ло­совсь­кий слу­жив у армії за часів ІІ Світо­вої війни. Під час недов­го­го, але ду­же зна­чу­що­го спілку­ван­ня і спільної ро­бо­ти на на­турі, сфор­му­вав­ся твор­чий на­пря­мок ху­дож­ни­ка Ге­оргія Ко­ло­совсь­ко­го – пей­заж­ний етюд і пей­заж­на кар­ти­на.

Приїхав­ши 1945 ро­ку до За­поріжжя, як один з неба­гатьох у на­шо­му місті членів Спілки ху­дож­ників України, він очо­лює ро­бо­ту по ство­рен­ню То­ва­ри­ства Ху­дож­ників, а потім і Об­лас­ної ор­ганізації Спілки ху­дож­ників УРСР. Бе­ре участь у рес­публікансь­ких ви­став­ках, вла­што­вує пер­со­нальні (1963, 1969 ро­ку).

Ге­оргій Ко­ло­совсь­кий пра­ц­ю­вав ба­га­то і плідно, ча­сто ор­ганізо­ву­вав ко­лег у творчі поїзд­ки. Йо­го ро­бо­ти ма­ють вла­сти­вий ду­ху ча­су од­на­ко­во ро­ман­тич­ний по­гляд як на кра­су незай­ма­ної при­ро­ди, так і на індустріальні пей­зажі. Твор­чий шлях ху­дож­ни­ка був різно­манітним і скла­дав­ся з кількох періодів. У жи­во­писі ча­сом то­наль­но­му, ча­сом де­ко­ра­тив­но­му, він неодмінно пра­г­нув до на­яв­ності у пей­за­жах про­сто­ру, повітря, ру­ху. Чітка ритмічна бу­до­ва ком­по­зиції підкрес­лює струк­ту­ру об­ра­зу ви­раз­ним і за­вжди точ­но знай­де­ним маз­ком. Май­стер тор­кається по­лот­на або м’яко, з ледь помітною до­реч­ною рельєфністю, або ши­ро­ким кон­тур­ним маз­ком, який підкрес­лює своєрідність при­род­но­го мо­ти­ву і ста­ну душі ху­дож­ни­ка.

Невіддільним від вдачі Г.Ко­ло­сов­сьо­го є йо­го дар вчи­те­ля. У ньо­го бу­ла по­тре­ба спілку­ван­ня, діли­ти­ся з мо­лод­ши­ми ко­ле­га­ми на­бу­тим до­свідом. Мож­на на­зва­ти цілий ряд ху­дож­ників, які фор­му­ва­лись під йо­го вп­ли­вом: Є.Чуй­ков, В.Гай­дук, А.Фомін, М.Акінь­шин, М.Паш­каніс.

За­порізь­кий об­лас­ний ху­дожній му­зей зберігає 62 тво­ри ху­дож­ни­ка – ли­ше неве­ли­ка ча­сти­на йо­го спад­ку. У му­зеї за­ли­ши­лась ко­лекція та­ла­но­ви­то­го ху­дож­ни­ка, який зумів по­ка­за­ти у своїй пей­зажній твор­чості своєрідність на­шо­го індустріаль­но­го міста і хви­лю­ю­чу кра­су за­по­розь­кої землі, май­ст­ра, чий жи­во­пис за­ли­шив од­ну з яс­кра­вих сторінок в українсь­ко­му ми­стецтві ХХ століття.