За­порізь­кий об­лас­ний ху­дожній му­зей вітає всіх поціно­ву­вачів ми­стецтва.

Цьо­го ра­зу пред­став­ляємо вам тво­ри за­порізь­ко­го ху­дож­ни­ка Ва­лен­ти­на Ступіна (1911-1997) - "Ай­ва", "Жор­жи­ни", "Апель­си­ни". Прості речі, неви­ба­гливі на­зви - ху­дож­ник життєдай­ним ко­льо­ром пе­ре­тво­рює на ви­шу­кані ро­ман­тичні на­тюр­мор­ти.

Ва­лен­тин Юхи­мо­вич Ступін один з визнач­них ху­дож­ників ра­дянсь­ко­го періоду. Йо­го творчість зай­має особ­ли­ве місце в українсь­ко­му ми­стецтві з тим знач­ним вне­ском, зроб­ле­ним своїми гар­монійни­ми, ро­ман­тич­ни­ми та життєдай­ни­ми тво­ра­ми. Важ­ли­во за­ува­жи­ти, що навіть у складні ра­дянські ча­си йо­му вда­ло­ся у ми­сте­ць­ко­му колі за­порізь­ких ху­дож­ників збе­рег­ти свою ху­дож­ню мо­ву, свої по­гля­ди. Тво­ри­ти муд­ро, на­по­лег­ли­во, впев­не­но, відповідно своєму та­лан­ту. Йо­го ми­сте­ць­ка ме­лодія зву­чить то гуч­но та уро­чи­сто, то ніжно та про­ник­ли­во, то чи­сто та ви­тон­че­но до­ла­ю­чи усі пе­реш­ко­ди зберіга­ю­чи без­по­се­редність вра­жень, есте­тич­ну гар­монійність та ху­дож­ню впев­не­ну си­лу, де є до­стовірності ча­су, йо­го ро­зуміння.

Твор­чий шлях, обра­ний мит­цем був нелег­ким, на­пру­же­ним, з усіма склад­но­стя­ми, які ви­па­ли на до­лю йо­го по­коління. Про­ти­сто­я­ти усім життєвим об­ста­ви­нам до­по­ма­гав врод­же­ний оп­тимізм.

Ва­лен­тин Юхи­мо­вич Ступін на­ро­ди­вся у м.Олек­сандрівсь­ку (те­пер м.За­поріжжя) у ве­ресні 1911р. З се­ре­ди­ни 20-х років знай­о­мить­ся з ми­стец­твом у за­порізькій ху­дожній проф­школі. Вчить­ся у Ми­хай­ла Ни­ки­фо­ро­ви­ча Куз­не­цо­ва - ви­хо­ван­ця Пе­тер­бург­сь­кої Ака­демії ми­стецтв. У 1927-1930 про­до­в­жує освіту у Москві, у відо­мих ху­дож­ників П.П.Кон­ча­ловсь­ко­го, В.А.Фа­ворсь­ко­го та П.Я.Павліно­ва, що ви­кла­да­ли у ВХУТЕІНі (Ви­що­му дер­жав­но­му ху­дож­ньо-технічно­му інсти­туті). Після трьох курсів нав­чан­ня по­вер­тається у За­поріжжя і пра­цює на за­воді, не при­пи­ня­ю­чи за­нять жи­во­пи­сом. Під час Ве­ли­кої Вітчиз­ня­ної війни ра­зом із за­во­дом ева­ку­ю­вав­ся до Омсь­ка. Са­ме тут Ва­лен­тин Ступін впер­ше по­ка­зав свої ро­бо­ти на Все­сибірській ви­ставці.

Після війни ра­зом з за­во­дом по­вер­нув­ся у рідне місто, де про­до­в­жу­вав пра­ц­ю­ва­ти і ли­ше зго­дом, у 50-ті ро­ки бе­ре участь у ство­ренні За­порізь­ко­го то­ва­ри­ства ху­дож­ників. Ак­тив­но пра­цює, на­дає свої ро­бо­ти на різні ви­став­ки. Се­ред екс­по­но­ва­них творів — те­ма­тичні кар­ти­ни, пей­зажі, порт­ре­ти, на­тюр­мор­ти. В 1963р. стає чле­ном Спілки ху­дож­ників УРСР.

У му­зеї зберігається 231 ро­бо­та мит­ця. Аналізу­ю­чи ко­лекцію мож­на зро­би­ти вис­но­вок, що го­лов­ним жан­ром для ху­дож­ни­ка став на­тюр­морт. Тво­ри ху­дож­ни­ка при­вер­та­ють ува­гу, при­ва­блю­ють яс­кра­ви­ми фар­ба­ми та да­ють змо­гу оціни­ти ос­нов­ну ри­су твор­чо­го по­тенціалу В.Ступіна — щирість у сприй­нятті світу.

На­тюр­мор­ти ство­рені у 1950-х ро­ках пе­ре­важ­но по­ста­но­вочні за ха­рак­те­ром. Ав­тор бу­дує їх зна­хо­дя­чи необхідні для цьо­го за­со­би. Од­ним з та­ких на­тюр­мортів є “Овочі та пе­ре­ць”, в ньо­му слід відміти­ти про­сто­ту та бу­денність, яка підкрес­ле­на ла­конічністю відібра­них пред­метів. Спокійний та ти­хий за на­ст­роєм він несподіва­но на­бу­ває уро­чи­стості. За­в­дя­ки то­му, що в'яз­ка пер­цю кон­трастує на тлі світлої стіни, скла­дається вра­жен­ня, що во­на на­че ото­че­на повітрям. Це дає всьо­му на­тюр­мор­ту особ­ли­ву но­ту зву­чан­ня, відкри­ває по­чут­тя за­хоплен­ня кра­сою, яку відчув ми­те­ць.

Зовсім по іншо­му ви­ко­нані на­тюр­мор­ти вже на по­чат­ку 60-х років (“Жор­жи­ни”, “Ай­ва”, “Яб­лу­ка”). У пер­шо­му — спо­сте­реж­ли­вий по­гляд ху­дож­ни­ка за жит­тям квітів від роз­квіту до зга­сан­ня. Різно­ко­льо­рові жор­жи­ни у про­зорій банці на си­ньо-сіро­му тлі — домінан­та ком­по­зиції. Жо­вто-зо­лоті, яс­кра­во-ро­жеві та чер­воні ко­льо­ри квітів про­ти­став­лені тим, що ле­жать зів'ялі на світло­му столі. Їх об­си­пані пе­люст­ки роз­ки­дані по­руч. М'яко на­пи­сані зе­лені стеб­ла з ли­стям, круглі пуп'ян­ки. При­ваб­лює ви­разність жи­во­пис­но­го маз­ка, особ­ливість фор­ми їх дов­гих пе­лю­сток.

У дру­го­му на­тюр­морті, “Ай­ва”, підкрес­ле­но ма­теріальні фор­ми плодів із жо­вту­ва­ти­ми відтінка­ми і про­ти­став­лені скля­ним пред­ме­там по­руч та ке­рамічно­му блю­ду, в яко­му во­ни зна­хо­дять­ся. Їх за­округ­лені фор­ми та об'єми виділя­ють­ся за­в­дя­ки по­гля­ду звер­ху на пря­мо­кут­ник сто­лу, який розміще­ний тро­хи діаго­наль­но та підт­ри­ма­ний ку­том фраг­мен­ту га­зе­ти на пер­шо­му плані.

При­к­ме­тою ча­су ста­ла у на­тюр­морті “Ай­ва”- га­зе­та, у “Яб­лу­ках” - “авось­ка”(сітка), в якій вид­но кілька фруктів, ре­шта роз­си­па­на на сіру­ватій тка­нині. Пло­ди різних ко­льорів, розмірів се­ред зе­ле­но­го ли­стя на гілках кон­тра­сту­ють із скля­ною про­зо­рою ва­зою, що ви­б­лис­кує во­дою і до­пов­нює за­галь­ну кар­ти­ну.

У цих ро­бо­тах на пер­ший по­гляд ви­пад­кові речі (си­ня сітка, га­зе­та) несподіва­но пе­ре­тво­рю­ють­ся у при­к­ме­ти епо­хи. Са­ме дрібні де­талі фіксу­ють те, що по­сту­по­во стає зро­зумілим із пли­ном ча­су.

На­тюр­мор­ти 70-х років про­до­в­жу­ють лінію сим­волічно­го трак­ту­ван­ня об­разів, на­да­ю­чи пе­ре­ва­гу де­ко­ра­тив­ності й своєрідності на­ту­ри. Для мит­ця важ­ли­во ви­яви­ти кон­струкцію пред­ме­та, фор­му, аналізу­ю­чи по­верх­ню, роз­кла­да­ю­чи на грані, на­ма­га­ю­чись осяг­ну­ти йо­го внутрішню струк­ту­ру.

Пиш­ний бу­кет ро­же­вих півоній (“Півонії”, 1972) роз­ки­нув­ся над кар­та­тою чер­во­но-жо­втою ска­тер­ти­ною. Ав­тор про­ти­став­ляє фор­ми ніжно-ро­же­вих важ­ких квітів на гнуч­ких стеб­лах та яс­кра­ву жорст­ку гео­метрію.

У на­тюр­морті “Груші і сли­ви”(1974) чітко ви­яв­лені фор­ми плодів, їх різни­ця підси­ле­на кон­траст­ним зву­чан­ням барв. Жо­вту­ваті та білі дра­пу­ван­ня м'яко укла­дені на во­хри­сто-чер­во­ну­ва­то­му тлі. Блю­до та ва­за на ви­сокій ніжці, в яких зна­хо­дять­ся пло­ди, до­пов­ню­ють гру та про­ти­став­лен­ня форм, ве­ли­кий зе­ле­ний ка­вун до­дає ритмічної цілісності та врівно­ва­жує ком­по­зицію. Тло роз­кри­ває та підт­ри­мує своєрідність кож­но­го з них. Се­занівсь­ка ва­гомість плодів підкрес­ле­на пе­ре­важ­но хо­лод­ни­ми ре­флек­са­ми різних пред­метів.

“Апель­си­ни” (1975) ся­ють яс­кра­ви­ми со­няч­ни­ми бар­ва­ми. Пружні пло­ди у чер­во­но­му блюді, роз­си­пані на біло-бла­кит­но­му тлі дра­пу­ван­ня, ство­рю­ють свою де­ко­ра­тив­ну ритміку. За­округ­лені фор­ми плодів підси­лені цим рит­мом, що ство­рює та­ке відчут­тя. На­че до­ро­гоцінність все ра­зом ви­ри­нає по­ма­ран­че­вим сяй­вом з те­мря­ви.

Зовсім інше, більш зо­се­ре­джене, став­лен­ня до плодів у на­тюр­морті “Гра­на­ти”(1979). Зоб­ра­жені двоє плодів: один цілий, у своїй непо­вторній формі та ко­льорі, дру­гий, ро­зріза­ний навпіл де­мон­струє со­ко­виті зер­на. Ніжне тло світло­го м'яко­го дра­пу­ван­ня із гли­бо­ки­ми тіня­ми ви­яв­ляє та підкрес­лює їх об'єми та ва­гомість.

Ва­лен­тин Ступін ху­дож­ник цілісний, на­ту­ра оп­тимістич­на та на­тх­не­на. Са­ме ці якості йо­го та­лан­ту до­по­мог­ли сприй­ня­ти уро­ки П.Кон­ча­ловсь­ко­го і роз­ви­ну­ти­ся при­род­ним здібно­стям чуй­но­го уч­ня. Він роз­кри­вся у всій своїй силі об­раз­но­го ба­чен­ня, вміння го­во­ри­ти мо­вою жи­во­пис­ця та графіка впев­не­но та радісно. Уро­ки Кон­ча­ловсь­ко­го за­ли­ши­ли­ся для В.Ступіна го­лов­ни­ми у йо­го твор­чо­му житті, до­по­мог­ли збе­рег­ти ро­зуміння цілі, знай­ти свій шлях у ми­стецтві.

В.Ступін — ху­дож­ник, що проніс крізь все жит­тя впев­не­ний оп­тимістич­ний по­гляд на світ, зумів втіли­ти у ро­бо­тах свої дум­ки, своє доб­ре відно­шен­ня до ото­чу­ю­чих. Ство­ре­ний ним об­раз­ний світ де­що ро­ман­тич­ний, несе з со­бою ви­сокі щирі та сильні по­чут­тя.