16 січня 2022 ро­ку ви­пов­ни­лось 70 років від дня на­род­жен­ня за­порізь­ко­му жи­во­пис­цю, За­слу­же­но­му ху­дож­ни­ку України Олек­сан­дру Де­ми­ден­ко.
Екс­по­зиція пер­со­наль­ної ви­став­ки ху­дож­ни­ка, яка відбу­ла­ся взим­ку в За­порізь­ко­му об­лас­но­му ху­дож­ньо­му му­зеї, пред­став­ляє твор­чий до­ро­бок Олек­сандра Іва­но­ви­ча Де­ми­ден­ка за май­же 45 років твор­чо­го жит­тя та пре­зен­тує особ­ли­ву жи­во­пис­ну ма­не­ру пись­ма ху­дож­ни­ка. Тво­ри йо­го – це жи­во­писні варіації однієї постійної і неви­черп­ної для мит­ця те­ми: оду­хо­тво­ре­ної гар­монії бут­тя. О. Де­ми­ден­ко – співе­ць, по­ет, за­ко­ха­ний у при­ро­ду, та­ла­но­ви­тий жи­во­пи­се­ць, пе­да­гог і про­сто лю­ди­на, яка своїм ми­стец­твом осяює весь світ.
На­ро­ди­вся у За­поріжжі 1952 ро­ку, перші уро­ки ма­лю­ван­ня от­ри­мав у студії Па­ла­цу піонерів. Нав­чан­ня у Дніпро­пет­ровсь­ко­му ху­дож­ньо­му учи­лищі (1967-1961) та Харківсь­ко­му ху­дож­ньо-про­ми­сло­во­му інсти­туті (1973-1978) сфор­му­ва­ло ху­дож­ни­ка як твор­чу осо­бистість, до­по­мог­ло роз­кри­ти справжній ху­дожній по­тенціал. Олек­сандр мав змо­гу нав­ча­тись у та­ких відо­мих вчи­телів як Г. Чер­нявсь­ко­го, Б. Ко­сарєва, С. Бе­седіна. Са­ме во­ни до­по­мог­ли мо­ло­до­му ху­дож­ни­ку по­ри­ну­ти у світ ми­стецтва, на­ста­ви­ли на шлях істи­ни, яким ми­те­ць і досі кро­кує. Са­мостійну ро­бо­ту О. Де­ми­ден­ко по­чав як ху­дож­ник-мо­ну­мен­таліст, пра­ц­ю­ю­чи в За­порізь­ко­му ху­дож­ньо-ви­роб­ни­чо­му комбінаті (1978). Увібрав­ши в се­бе знан­ня мудрих вчи­телів О. Де­ми­ден­ко про­до­в­жив їхню спра­ву і роз­по­чав свою пе­да­гогічну діяльність (з 1994 пра­ц­ю­вав у За­порізь­ко­му ви­що­му про­фесійно­му учи­лищі, 2002-2019 завіду­вав ка­фед­рою «Ди­зайн» За­порізь­ко­го національ­но­го технічно­го універ­си­те­ту, до­цент). О. Де­ми­ден­ко ак­тив­но твор­чо пра­цює. У 1978 впер­ше ви­ста­вив свої ро­бо­ти на об­ласній ви­ставці, 1980-го йо­го тво­ри вже екс­по­ну­ва­ли­ся на все­ук­раїнсь­ких ви­став­ках, 1985-го став чле­ном Спілки ху­дож­ників України. Брав участь у більш ніж 120 все­ук­раїнсь­ких і міжна­род­них ви­став­ках, має 15 пер­со­наль­них, учас­ник пле­нерів у Франції, Італії, Чор­но­горії, Ки­таї.
В екс­по­зиції му­зею більше 140 творів, які пре­зен­ту­ють всі ета­пи твор­чості ху­дож­ни­ка. Найбільш ранній період пред­став­ле­ний порт­ре­та­ми, ви­ко­на­ни­ми в на­родній де­ко­ра­тивній ма­нері, ха­рак­терній періоду 1980-х років: «Ха­зяй­ка лан­ко­во­го ста­ну» (1984), «Порт­рет се­лян­ки» (1986), «Оля» (1984). Він незмінно доб­ро­зич­ли­вий до своїх мо­де­лей, схиль­ний вба­ча­ти в них кращі людські якості. У той же час за­род­жується йо­го особ­ли­ва ро­ман­тич­на ма­не­ра зоб­ра­жен­ня пей­зажів – темні во­логі са­ди з низь­кою лінією го­ри­зон­ту, яка підкрес­лює му­зич­ний ритм ви­со­чен­них де­рев, та з са­мот­ньою за­мріяною жіно­чою фігу­рою «Парк. Алуп­ка» (1988).
Особ­ли­ве місце у твор­чо­му до­роб­ку ху­дож­ни­ка зай­ма­ють ро­бо­ти на релігійну те­ма­ти­ку. Од­на з відо­мих робіт «Трійця» (2000-2009). Кар­ти­на на­пи­са­на у важкі для всієї країни 2000-ні ро­ки,  але на­пи­са­на во­на лег­ко, «во­на якось од­ра­зу ви­ник­ла з моїх аб­стракт­них по­шуків», – зга­дує ху­дож­ник. Не див­ля­чись на те, що ху­дож­ник спи­рається на тра­диційний українсь­кий іко­но­пис, ви­раз­ності до­ся­гає за­в­дя­ки яс­кравій де­ко­ра­тив­ності дрібних мазків.
Твор­чо­го зрос­тан­ня ми­те­ць на­був під час ми­сте­ць­ких пле­нерів в Україні і за кор­до­ном та спілку­ю­чись з ко­ле­га­ми. В екс­по­зиції зібрані тво­ри з міжна­род­них пле­нерів. Огляд пей­зажів – це своєрідна по­до­рож євро­пейсь­ки­ми країна­ми та Ки­таєм. Пей­зажі з кож­но­го ку­точ­ка світу відрізня­ють­ся ко­льо­ром, об­разністю та своєрідністю, що вірту­оз­но пе­ре­дає ху­дож­ник.  О. Де­ми­ден­ко тяжіє до мак­си­маль­ної ви­раз­ності ко­льорів, чіткості та екс­пресії си­лу­етів. Він з вірту­озністю пе­ре­дає спов­нене світла і теп­ла повітря, небо, в яко­му роз­си­па­ють­ся пуч­ки со­няч­них про­менів, ося­яні сон­цем да­хи неве­лич­ких бу­ди­ночків, гладь мо­ря, що ви­г­рає всіма бар­ва­ми ве­сел­ки, лег­кий морсь­кий бриз – все це в йо­го ро­бо­тах «Франція. М. Аверс» (2008), «Італія. Га­вань» (2007), «Місто Пон­ту­аз, пло­ща» (2007).
В ро­ман­тичній ма­нері ви­ко­нані ро­бо­ти, при­свя­чені рідно­му краю, м. За­поріжжю, ко­за­цькій Хор­тиці, бе­ре­гам Дніпра, Азовсь­ко­му мо­рю: «Ко­за­ча пе­ре­пра­ва» (2001), «Хор­ти­ця» (2016), «Ста­рий Дніпро», «Азовсь­ке мо­ре, вечір» (2021). На цих кар­ти­нах, за­в­дя­ки непо­втор­но­му ко­ло­ри­ту, знай­омі з ди­тин­ства місця навіюють зво­руш­ливі спо­га­ди. Особ­ли­ве місце у твор­чості ху­дож­ни­ка зай­ма­ють кримські пей­зажі: «Ста­ра Ял­та» (2011), «Да­ле­кий бе­рег» (2000), «Чов­ни на бе­резі» (2013). Во­ло­гий по­дих мо­ря, за­ли­тий пе­ку­чим сон­цем Бах­чи­са­рай, са­ди, що по­то­па­ють у тіні, го­ри, за­криті лег­ким ту­ма­ном, ву­зькі ву­лич­ки ста­рих міст – повітряні, легкі, спов­нені по­зи­тив­ної енер­ге­ти­ки. Сам ху­дож­ник зізнається, що пи­ше свої пей­зажі не фар­бою, а повітрям.
О. Де­ми­ден­ко вміє ство­рю­ва­ти ней­мовірно ро­ман­тичне се­ре­до­ви­ще в пей­за­жах, на яких зоб­ра­жені не кон­кретні місця, а скоріше іде­аль­ний об­раз ро­ман­тич­но­го се­ре­до­ви­ща, ку­ди лине ду­ша у ча­си смут­ку чи за­гли­б­ле­но­го спо­гля­дан­ня. Пей­зажі світлі, оку­тані лег­ким сер­пан­ком, ство­рені безліччю відтінків біло­го «Взим­ку біля мо­ря» (2008), «Біля мо­ря» (2008), «Берг мо­ря» (2006). У схожій ма­нері на­пи­сані на­тюр­мор­ти де підкрес­ле­на крих­ка ніжність і тре­пет­на кра­са ко­льорів: «Білі квіти» (2004), «Квіти» (2007).
Га­ле­рея жіно­чих об­разів особ­ли­ва і при­ва­б­ли­ва, пред­став­ле­на в серії «НЮ». Різно­манітні ком­по­зиції із зоб­ра­жен­ням жіно­чих фігур у різних ра­кур­сах, по­зах вирізня­ють­ся об­раз­ним ру­хом, плавністю ліній, найніжніши­ми пе­ре­хо­да­ми світлих відтінків. По­статі оку­тані сер­пан­ко­вою пе­ле­ною ту­ма­ну.
Ми­те­ць делікат­но і тре­пет­но ста­вить­ся до своїх мо­де­лей, ненав’яз­ли­во підкреслю­ю­чи вічну кра­су жіно­чо­го тіла. За­в­дя­ки своєрідно­му де­ко­ра­тивізму, во­ни на­бу­ва­ють нере­аль­ності та ро­ман­тич­ності. Все це відо­бра­же­но в йо­го ро­бо­тах «НЮ» 2003р., «Ого­ле­на» 1996р.
Ху­дож­ник за­вжди йде в но­гу з ча­сом – підт­ри­мує постійні творчі зв’яз­ки  із співробітни­ка­ми му­зею, ак­тив­но  бе­ре участь в ор­ганізації пер­со­наль­них ви­ста­вок,  про­во­дить май­стер-кла­си для сту­дентів за­порізь­ких вишів.
За­порізь­кий об­лас­ний ху­дожній му­зей вітає ювіля­ра та ба­жає твор­чої на­сна­ги і на­тх­нен­ня для ство­рен­ня но­вих яс­кра­вих ше­деврів. Щоб творчість при­но­си­ла за­до­во­лен­ня, ре­алізацію і роз­кри­ва­ла ней­мовірний по­тенціал. Нехай за­вжди по­ряд бу­де му­за і фар­би радістю ля­га­ють на по­лот­но!

Зав. відділом на­у­ко­во-екс­по­зиційної
та про­світни­ць­кої ро­бо­ти Ан­тоніна Білявсь­ка