Тво­ри відо­мої українсь­кої ху­дож­ниці Те­тя­ни Яб­лонсь­кої (1917-2005) є справж­ньою окра­сою ко­лекції За­порізь­ко­го об­лас­но­го ху­дож­ньо­го му­зею. Її творчість – яви­ще цілісне та аб­со­лют­но своєрідне. Во­но скла­дається з окре­мих періодів, ко­жен з яких не схо­жий на по­пе­редній, іноді здається, що вза­галі має іншу філо­софію. Але всі по­шу­ки і зміни скла­да­ють при­род­ню діалек­ти­ку жит­тя твор­чої лю­ди­ни. Му­зей щас­ли­вий тим, що має тво­ри всіх періодів твор­чості ху­дож­ниці.
На­ро­ди­ла­ся Т.Яб­лонсь­ка у 1917 році. Її сім’я з пов­на пе­ре­жи­ла всі по­невірян­ня бу­рем­них часів ре­во­люцій. У 1933  Те­тя­на приїха­ла до Києва, де всту­пи­ла до ху­дож­ньо­го техніку­му, з дру­го­го кур­су яко­го пе­ре­ве­ла­ся до Київсь­ко­го ху­дож­ньо­го інсти­ту­ту, нав­ча­ю­чись на фа­куль­теті жи­во­пи­су. На пер­ших кур­сах її вчи­те­ля­ми бу­ли А.Чер­кась­кий (з жи­во­пи­су) та К.Єле­ва (з ри­сун­ка). З третьо­го кур­су во­на пе­рей­ш­ла до май­стерні Ф.Кри­чевсь­ко­го, який ви­кла­дав жи­во­пис і ком­по­зицію, а С.Гри­гор'єв – ри­су­нок.
Те­тя­на Яб­лонсь­ка ще зовсім мо­ло­дою яс­кра­во про­яви­ла свій та­лант. По­пуляр­ності на­бу­ла ши­ро­ко відо­ма кар­ти­на ху­дож­ниці «Хліб» (1949р.), на­пи­са­на у перші по­воєнні ро­ки. Ця ро­бо­та яс­кра­во пред­став­ля­ла до­бу соціалістич­но­го ре­алізму з при­та­ман­ним йо­му ен­тузіаз­мом.
У другій по­ло­вині 1950-х років, Те­тя­на Нилівна за­хо­пи­лась ко­ло­ри­том жи­во­пи­су вірмерсь­ких і за­кар­патсь­ких ху­дож­ників, а у 1960-ті, її при­ва­би­ла творчість на­род­них майстрів К.Біло­кур, П.Вла­сен­ко, М.При­ма­чен­ко. У цей період змінюється колір у тво­рах ху­дож­ниці – він стає хо­лод­ну­ва­тим, на­б­ли­же­ним до ко­ло­ри­стич­ної си­сте­ми на­род­них майстрів. Пла­стичне рішен­ня стає більш уза­галь­не­ним. Прості сю­же­ти ча­сто на­бу­ва­ють си­ли зна­ку, сим­во­лу.

В на­шо­му му­зеї зберігається од­на з та­ких робіт – «Ко­лис­ка» (1969 р.). У за­тишній кімнаті українсь­кої ха­ти, огор­нутій ти­шею і хлол­дну­ва­тим світлом хат­ньої про­хо­ло­ди літньо­го дня, стоїть ко­лис­ка з немо­в­лям. На дру­го­му плані – ліжко батьків з «ко­пи­ця­ми» (як ка­за­ла моя ба­бу­ся) по­ду­шок. Далі на стіні – ста­ра фо­то­графія діду­ся і ба­бусі. Так за до­по­мо­гою про­стих ре­чей ху­дож­ни­ця роз­повіла про най­го­ловніше у житті кож­ної лю­ди­ни.

Сьо­годні ми пред­став­ляємо кар­ти­ну остан­ньо­го періоду жит­тя Т.Яб­лонсь­кої з серії «Обе­ре­ги». У той час, ко­ли літній ху­дож­ниці бу­ло важ­ко пе­ре­су­ва­ти­ся, во­на зро­би­ла ля­льок-обе­регів з оче­ре­ту і по­ча­ла їх ма­лю­ва­ти. Зо­ло­таві стеб­ла на тлі побіле­ної стіни, на­пи­сані дрібни­ми рух­ли­ви­ми маз­ка­ми. Це ство­рює вра­жен­ня огор­ну­тості світлом, повітрям, яке у постійно­му русі. За­гад­кові по­статі обе­регів з ба­гатьма хре­сто­подібни­ми со­ляр­ни­ми зна­ка­ми нена­че бу­ли ство­рені не су­час­ною ху­дож­ни­цею, а бу­ли на­кру­чені і нав’язані давніми моль­фа­ра­ми.
Му­зею по­ща­сти­ло при­дба­ти ро­бо­ти, які ство­ри­ла ху­дож­ни­ця не за­дов­го до відхо­ду у вічність. У літньої жінки, яка май­же не мог­ла ру­хатись, світ зву­зи­вся до розміру вікна, біля яко­го во­на сиділа. Кож­но­го дня, лівою ру­кою, во­на ма­лю­ва­ла па­стел­лю те, що ба­чи­ла: со­нячне світло на рамі, краплі дощу на склі, квіти на підвіконні – для справж­ньо­го ху­дож­ни­ка про­цес тво­рен­ня рівно­знач­ний про­це­су ди­хан­ня.